2026 рік відзначає 170 років від дня народження Михайла Врубеля — художника, який своєю творчістю виводив глядача за межі звичного світу: у міфологію з картиною «Пан», у казковий вимір із «Царівною-Лебідь», у простір святих через церковні розписи та у містичний вимір «Демона». Чим не привід при першій нагоді відвідати Київську картинну галерею або Кирилівську церкву, щоб доторкнутися до творів, створених у найсвітліший період життя майстра, де панують спокій і духовне піднесення?
1. Витоки
Михайло Олександрович народився 5 (17) березня 1856 р. в Омську. Мати, Анна Григорівна, у народжені Басаргіна, дочка віце-адмірала, військового губернатора і картографа Григорія Басаргіна (родича декабриста Миколи Басаргіна), померла від чахотки, коли Михайлу біло лише 3 роки. Про його освіту піклувався батько, Олександр Михайлович, – поляк, офіцер, освічена людина, що ніжно любила своїх дітей: Анну (1855), з якою у Михайла були найтепліші стосунки і з спогад якої відтворена його біографія; Михайла (1855) та дітей від другого шлюбу.
У 1863 році А. М. Врубель одружився вдруге на петербурженці Єлизаветі Вессель, яка повністю присвятила себе дітям свого чоловіка (перша власна дитина народилася у неї в 1867).
За обов’язком служби батька родина вимушена була багато переїжджати — вони жили в Омську, Астрахані (1859), Харкові (1860—1865, там маленький Михайло швидко навчився читати і захоплювався книжковими ілюстраціями, особливо в журналі «Живописний огляд»), в Петербурзі, Саратові, Одесі (туди сім’я переїхала 1869 року і тут Михайло закінчив Рішельєвську гімназію, одночасно відвідуючи малювальну школу «Товариства витончених мистецтв»).
Закінчивши в 1874 р. гімназію, Врубель вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Лише в останні роки навчання він починає відвідувати вечірні класи малювання професора П. П. Чистякова (який також був викладачем Сєрова В., Полєнова В., Васнецова В., Суріков В.).
У 1880 р. його зараховують учнем Академії Мистецтв у Петербурзі. За Чистяковим малюнок належало будувати розбивкою на дрібні плани, що передаються площинами; стики площин утворюють грані об’єму з його западинами та опуклостями. Завдяки йому Врубель навчився бачити грані і плани не тільки у будові людського тіла, але й там де вони майже невловимі – у зім’ятій тканині, у пелюстках квітки. Інтерес до біблейських та античних тем сказався в академічних акварелях «Введення у храм», «Обручення Марії з Іосифом», «Пируючі римляни».
2. Київський період
У 1884 р. Врубель залишив Академію, прийняв запрошення професора А. Прахова переїхати до Києва і очолити там роботи щодо реставрації живопису у Кирилівській церкві. Він створив ряд композицій на її стінах, найцінніші з яких «Сходження Святого Духу на Апостолів» та «Надгробний плач».
У 1885 р. художник поїхав до Венеції, де продовжував малювати ікони для Кирилівської церкви («Христос», «Богоматір», «Св. Кирило», «Св. Афанасій»), надихаючись древніми візантійськими мозаїками собора Сан Марко і полотнами прославлених майстрів Відродження – Карпаччо, Чима да Конельяно, Джованні Белліні.
Повернувшись до Києва, він написав «Дівчинка на тлі персидського килима» та акварель «Східна казка». Батько час від часу відвідував його у Києві і з тривогою та прикрощами зазначав відсутність у майстра коштів для життя. З листів батька: «І до чого дожив Міша з його талантами… коштів до життя майже ніяких»; через рік: «У кишені лише 5 копійок. Боляче до сліз»; ще через рік: «Насущного хліба немає. Дякувати Богові, що Мишко вірить у свій талант і твердо сподівається на майбутнє».
У 1887 р. він працбвав на ескізами для розпису Володимірського собору у Києві, написав аквареллю «Ангела з кадилом та свечею», чотири варіанта «Надгробного плачу», два варіанта «Воскресіння», але не притримувався офіційного церковного канону, тому художні достоїнства не були у той час оцінені та використані у настінному живопису.
Київ став місцем, де Врубель перестав бути просто талановитим випускником Академії мистецтв. Тут народився художник, якого сьогодні знає світ.
3. Московський період
У 1889 Михайло Врубель приїхав до Москви у справах і зрештою залишився там на півтора десятки років. Важливою подією було зближення Врубеля з меценатом С. І. Мамонтовим, художник прийняв запрошення Сави Івановича і оселився в його маєтку на Садово-Спаській. Тут уже працювали знайомі Врубеля — художники Валентин Сєров та Костянтин Коровін.
У 1890-1891 рр. він із захопленням працює над іллюстраціями до творів М.Ю. Лермонтова для ювілейного видання його творів. Їм було створено 13 малюнків, більша частина з яких відносилась до поеми «Демон». Усі ілюстрації до поеми було виконано Врубелем чорною аквареллю; монохромність дозволяла підкреслити драматичність сюжету та одночасно дозволяла показати діапазон фактурних вишукувань художника. Для Врубеля Демон був не втіленням зла, а символом самотності, сили й вічного пошуку недосяжного ідеалу. Саме тому художник повертався до цього образу майже два десятиліття.
Одночасно з ілюстраціями Врубель написав перше своє велике полотно на ту саму тему — «Демон сидячий». Він з 1885 р. шукав пластичне рішення цього образу у ескізах, рисунках, навіть створював скульптурні моделі голови Демона, перш ніж з’явилося остаточне полотно.
У 1891 р. Врубель очолив художню гончарну майстерню в іменії С.І. Мамонтова в Абрамцево. Тут він пише найкращі свої картини, займається майоликою (скульптури «Єгиптянка», «Купава», «Мізгірь», «Волхов») і декоративним дизайном (керамічні печі, вази, скамійки, музей в Абрамцево). Цьому сприяли закордонні поїздки у 1891-92 і 1894 рр. у Рим, Мілан, Париж, Афіни. Одно з найкращих творів – картина «Іспанія».
Для приватної опери С. Мамонтова художник бере участь в оформленні декорацій «Рогнеди» А. Сєрова, «Садко» і «Казки про царя Салтана» Н. Римського-Корсакова. Успіх цих творів надихав його на нові картини: він створив п’ять панно на тему «Фауста».
4. Приватне життя
У 1896 р. він зустрів на театральній репетиції оперну співачку Надію Забілу і зробив їй пропозицію руки та серця майже зразу ж після знайомства. Через декілька місяців вони одружилися у Швейцарії, де він закінчував панно для кабінету О. Морозова.
Він створює сюіту портретів дружини Н. Забіли-Врубель. У ті роки він пише низку чудових портретів: С. Мамонтова, В. Брюсова, картини «Перлина», «Царівна-Лебідь», «Пан», «До ночі», «Бузок».
1 вересня 1901 року у Надії Врубель народився син, названий Саввою. Дитина була міцна, але з характерним дефектом — «заячою губою». Дружина змушена була залишити роботу, щоб доглядати за дитиною, що змусило Врубеля значно збільшити години роботи.
У 1902 р. Врубель створює найтрагічніший свій твір «Демон повалений». Це трагедія зламаної особистості, що зірвалась із захмарних висот. Цей твір співпав з закатом творчості митця: у 1902 р. у Врубеля почалася тяжка душевна звороба, через яку він неодноразово проходив лікування в психіатричних клініках.
У 1903 році родину спіткала ще одна трагедія — помер їхній дворічний син Савва.
Попри хворобу, Врубель створив ще кілька визначних творів, зокрема «Шестикрилого Серафима» та портрет поета Валерія Брюсова.
У 1906 році він майже повністю втратив зір, а 14 квітня 1910 року помер у Санкт-Петербурзі у віці 54 років. До останніх днів поруч із ним залишалися дружина Надія Забела-Врубель, сестра Анна та близькі друзі.
Історія Врубеля нагадує, що великий талант не захищає від життєвих випробувань. Водночас вона показує й інше: справжнє мистецтво здатне пережити свого автора. Попри хворобу, особисті втрати й передчасну смерть, Врубель залишив після себе твори, які понад століття змушують людей ставити ті самі запитання про добро і зло, свободу, любов і сенс людського життя. Врубель не залишив художньої школи чи учнів, але залишив значно більше — власну художню мову. Через неї він навчив мистецтво говорити про те, що неможливо пояснити словами: самотність, красу, сумнів, віру й надію. Саме тому його картини й сьогодні не лише захоплюють — вони змушують замислитися.