Коли ми згадуємо книжки свого дитинства, часто першими в пам’яті виникають не слова, а образи. Саме ілюстратори допомагають дитині навчитися бачити красу, розрізняти стиль і розвивати уяву. Українська школа книжкової ілюстрації має митців світового рівня — і їхні роботи формують художній смак уже кількох поколінь читачів.
1. Катерина Штанко. Фантазія, народжена українською міфологією
Ілюстрації Катерина Штанко створюють окремий всесвіт, у якому дитина стає дослідником, співрозмовником і співавтором історії: дерева можуть зберігати таємниці, дракони — жити поруч із нами, а межа між буденністю і дивом зникає вже на першій сторінці. Її роботи поєднують академічну школу графіки, фольклорні мотиви та авторське бачення фантастичного світу.
Художниця народилася 1951 року в Сімферополі. Професійну освіту здобула у Кримському художньому училищі та Київському державному художньому інституті, де навчалася на факультеті графіки. Після закінчення інституту працювала у видавництві «Веселка», а згодом співпрацювала з видавництвами «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Грані-Т» та «Видавництвом Старого Лева».
Стиль Катерини Штанко вирізняється ретельним опрацюванням деталей, декоративністю та складною побудовою книжкового простору. Її персонажі нерідко походять зі світу казок, народних вірувань і міфологічних уявлень, однак художниця надає їм індивідуальності й сучасного звучання. Природа у її роботах також стає повноцінним учасником оповіді: рослини, тварини й фантастичні істоти утворюють цілісне живе середовище.
До найвідоміших проєктів Штанко належать ілюстрації до збірки «100 казок», народних казок, класичних творів для дітей, а також авторська книжка «Дракони, вперед!». Остання поєднала її досвід письменниці та художниці й у 2014 році була визнана дитячою книгою року за версією BBC.
Для розвитку дитячої уяви важливо, що ілюстрації Штанко не зводяться до буквального відтворення сюжету. Вони доповнюють текст новими персонажами, символами й візуальними історіями. Дитина може повертатися до одного розвороту багато разів і щоразу знаходити нові деталі.
Такий підхід розвиває спостережливість, асоціативне мислення та здатність самостійно інтерпретувати побачене. Водночас знайомство з фольклорними мотивами допомагає дитині природно увійти в український культурний контекст. Саме тому творчість Катерини Штанко можна розглядати не лише як книжкову ілюстрацію, а й як інструмент формування візуальної культури майбутніх поколінь.
2. Владислав Єрко. Майстер деталей, який підкорив світ
Владислав Єрко — один із найвідоміших українських майстрів книжкової графіки – народився 1962 року в Києві. Упродовж 1984–1990 років навчався на кафедрі мистецтва книги Київського поліграфічного інституту. Працював у галузі кіноплаката, а з 1989 року зосередився на книжковій графіці. Значна частина його творчої біографії пов’язана з видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Авторський стиль Єрка ґрунтується на високій деталізації, складній композиції та ретельному опрацюванні кожного елемента. Його ілюстрації нерідко поєднують реалістичне зображення з фантастикою, декоративними орнаментами й візуальними метафорами. Завдяки цьому вони виконують не лише супровідну, а й самостійну оповідну функцію.
Ключовим проєктом у кар’єрі художника стала «Снігова королева» Ганса Крістіана Андерсена. Книга здобула Гран-прі конкурсу «Книга року — 2000», потрапила до міжнародного каталогу The White Ravens і була перевидана у багатьох країнах світу. Видання продемонструвало, що створена в Україні книжкова ілюстрація може бути конкурентною на глобальному ринку.
Серед інших помітних робіт митця — «Казки Туманного Альбіону», «Маленький принц», твори Вільяма Шекспіра та художнє оформлення української серії книжок про Гаррі Поттера. У 2018 році видання «Маленького принца» з його ілюстраціями було включене до Почесного списку IBBY — міжнародної відзнаки у сфері дитячої літератури.
З погляду розвитку дитини роботи Єрка важливі тим, що формують навичку уважного сприйняття зображення. Велика кількість деталей спонукає повертатися до сторінки, знаходити приховані елементи й зіставляти їх із текстом. Так дитина поступово переходить від пасивного споглядання до активного прочитання візуальної історії.
Його книжки також знайомлять юного читача з естетикою, яка не намагається бути навмисно простою або суто дитячою. Художник розмовляє з дитиною мовою складного мистецтва, не занижуючи рівня її сприйняття. Саме тому ілюстрації Владислава Єрка можна вважати не лише прикрасою видань, а й дієвим інструментом формування візуальної грамотності та художнього смаку.
3. Євгенія Гапчинська. Художниця, яка подарувала світові усміхнених карапузів
Євгенію Гапчинську легко впізнати навіть тим, хто далекий від сучасного мистецтва. Її герої — кругловиді діти з маленькими крилами, рум’яними щоками та доброзичливими усмішками — давно стали своєрідним культурним брендом України. Ці образи прикрашають картини, листівки, календарі, дизайнерські речі й, звісно, дитячі книжки.
Художниця народилася 1974 року в Харкові. Закінчила Харківське художнє училище та Харківський художньо-промисловий інститут, а професійний досвід здобувала також у Нюрнберзі. Уже на початку 2000-х років Гапчинська відкрила власні галереї в Києві, Дніпрі, Одесі та інших містах, а її роботи почали купувати колекціонери з Європи, США та Азії.
Головною особливістю її творчості стали так звані «карапузи» — милі персонажі, які живуть у світі без поспіху, агресії та страху. Вони читають книжки, мріють, граються, печуть пироги, літають серед хмар або просто насолоджуються маленькими радощами життя. Саме ця атмосфера доброти й безпеки зробила стиль художниці впізнаваним далеко за межами України.
У дитячій літературі Євгенія Гапчинська оформлювала казки, святкові видання та класичні твори, зокрема власне бачення «Аліси в Країні див» Льюїса Керрола. Її ілюстрації не прагнуть до фотографічної точності — вони створюють емоцію, яка допомагає дитині відчути історію ще до того, як вона прочитає перший абзац.
Саме емоційна складова робить творчість Гапчинської важливою для розвитку художнього смаку. Її картини навчають дітей помічати красу в простих речах, співпереживати героям і сприймати мистецтво як джерело позитивних переживань. Знайомство з такими ілюстраціями стає першим кроком до розуміння того, що мистецтво може бути не лише красивим, а й теплим, людяним і близьким кожному.
4. Ростислав Попський. Представник нового покоління українських ілюстраторів
Історія Ростислава Попського нагадує сюжет дитячої книжки про те, що справжнє покликання рано чи пізно знаходить людину. Він не здобував вищої художньої освіти й не одразу обрав творчий шлях, проте зумів перетворити захоплення малюванням на професію та стати одним із помітних українських книжкових ілюстраторів.
Ростислав Попський народився 4 липня 1981 року в Шепетівці на Хмельниччині. У дитинстві навчався в художній школі, але вищу освіту здобув у Хмельницькому інституті управління і права. Після закінчення навчання працював учителем малювання, а згодом — державним службовцем. До професійної ілюстрації він прийшов уже дорослим, коли надіслав свої роботи до видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Співпраця з видавництвом розпочалася 2010 року й поступово стала головною справою його життя.
Одним із перших великих проєктів художника стали «Пригоди короля Мацюся» Януша Корчака. Згодом він працював над «Маленьким Муком», великим ілюстрованим виданням «Тореадорів з Васюківки», книжкою «Куди відлітають риби» та іншими виданнями для дітей і підлітків.
Стиль Ростислава Попського легко впізнати за м’яким світлом, насиченими кольорами, виразними обличчями та особливою атмосферою казкової тиші. Його ілюстрації нерідко нагадують кадри з анімаційного фільму: персонажі ніби завмерли лише на мить, а за межами сторінки історія продовжує розвиватися.
Попський належить до покоління художників, для яких межа між ілюстратором і письменником поступово зникає. Він створює не лише малюнки до чужих текстів, а й власні книжки — «Мене забули на Місяці», «Там, де блукають сни» та «Зірка шукає море». У цих виданнях текст і зображення народжуються з єдиного авторського задуму.
Його ілюстрації розвивають дитячу уяву завдяки відчуттю недомовленості. Художник не пояснює кожну деталь, а залишає простір, який читач може заповнити власними фантазіями. Куди веде стежка? Що відбувається за освітленим вікном? Про що думає герой, який дивиться на море або зоряне небо? Так дитина вчиться не лише розглядати зображення, а й продовжувати історію подумки.
Творчий шлях Ростислава Попського показує, що нове покоління українських ілюстраторів визначається не віком і не технологією, а свободою професійного вибору. Його історія доводить: до мистецтва можна прийти різними дорогами, якщо зберегти здатність бачити світ очима дитини.
5. Кость Лавро. Легенда української книжкової ілюстрації
Зайці, котики, козаки, хитрі лиси та фантастичні створіння Костя Лавра давно вийшли за межі книжкових сторінок. Для багатьох українців саме вони стали першими образами народних казок, різдвяних історій і дитячих віршів. Яскраві, дотепні та напрочуд живі, ці персонажі допомогли сформувати візуальну пам’ять цілого покоління читачів.
Кость Лавро народився 1961 року на Кіровоградщині. Він закінчив Республіканську художню середню школу та факультет художнього оформлення книги Української академії друкарства. Працював художнім редактором у видавництвах, а на початку 1990-х долучився до створення видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», ставши його головним художником. Саме ця тривала співпраця значною мірою визначила впізнаваний візуальний стиль української дитячої книги періоду незалежності.
Художня мова Лавра виростає з української народної культури. У його роботах можна побачити вплив традиційного малярства, орнаменту, лубка й українського авангарду. Проте митець не намагається відтворювати фольклор буквально. Він перетворює його на сучасний, емоційний і сповнений гумору світ, зрозумілий дитині без додаткових пояснень.
Серед найвідоміших книжок із його ілюстраціями — «Українська абетка», «Ніч перед Різдвом», «Різдвяна рукавичка», «Пан Коцький», «Фарбований Лис» та збірка «100 казок». Образи художника також з’являлися на поштових марках, листівках та інших предметах візуальної культури, поступово стаючи частиною повсякденного українського простору.
Особливе місце у творчості Лавра посідає «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя. Її оформлення принесло художникові престижні книжкові відзнаки, а поєднання містики, гумору та народної декоративності зробило видання одним із найпомітніших проєктів української книжкової графіки. У 2010 році Кость Лавро став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за ілюстрації до творів класиків української літератури та монументальні розписи на теми народних казок.
Для дитячого сприйняття його ілюстрації важливі своєю відкритістю й життєрадісністю. Вони знайомлять із традиційними образами без музейної суворості, навчають бачити красу в народному орнаменті, побуті, костюмах і природі. Водночас гумор та виразна міміка персонажів допомагають дитині емоційно включитися в історію.
Кость Лавро довів, що національна традиція може бути сучасною, привабливою та зрозумілою світові. Його книжки не просто зберігають українські образи — вони роблять їх частиною дитинства, а отже, частиною майбутнього.
Дитяча книжка часто стає першим музеєм у житті людини. Саме на її сторінках дитина вперше знайомиться з кольором, композицією, символами, народними образами й різними художніми стилями.
Роботи представлених у статті художників дуже різні, проте всі вони ставляться до дитини як до повноцінного глядача, здатного сприймати складне, помічати красу й формувати власні судження. Такі книжки розвивають уяву, емоційну чутливість, спостережливість і здатність бачити за зображенням цілу історію.
Обираючи якісно ілюстровані видання, дорослі інвестують не просто в домашню бібліотеку. Вони створюють для дитини візуальне середовище, яке згодом впливатиме на її ставлення до мистецтва, культури й краси. Адже образи, побачені в дитинстві, нерідко залишаються з нами довше за слова.
